Війна за наші емоції та вибір вирує в Україні та світі, довкола й усередині нас!

Український дипломат і комунікатор Дмитро Кулеба у своїй новій книжці «Війна за реальність: як перемагати у світі фейків, правд і спільнот» переконує: інформаційній агресії можна протистояти. На прикладах України, інших країн він аналізує, як відбувається війна за реальність, і виокремлює п’ять правил, що допоможуть навчитись у ній перемагати.

Книга є своєрідним посібником із розвитку критичного мислення та протидії маніпуляціям, вона буде корисна усім, хто має сторінку в Facebook, любить читати Twitter або Telegram і дізнається новини із сайтів інформагентств.

«Війна за реальність» – це сплав досвіду й теорії, історії та концептів, дуже глибокого мислення та мемів у хорошому сенсі цього слова, тобто таких блискавичних фраз, які западають у пам’ять.

Тож, як перемагати фейки?

СПИРАТИСЯ НА РЕАЛЬНІСТЬ

З реальністю все складно. Якщо це те, що об’єктивно існує, тоді має бути одна реальність. А якщо це наше суб’єктивне сприйняття світу, тоді існує безліч реальностей. Із розвитком технологій управління суспільною думкою, соцмереж, віртуальної та доповненої реальності кількість реальностей зростає в геометричній прогресії. Люди стають геть дезорієнтованими. Ми потребуємо більш-менш притомного розуміння реальності. Його відсутність позбавляє нас початкової точки опори для міркувань і ухвалення дієвих рішень.

КРИТИЧНО МИСЛИТИ

Кожен байт даних у світі інформації приховує щось більше, ніж він сам, і пропонує нам той самий вибір: споживати інформацію автоматично або критично осмислювати її. Ми маємо напружитись і ввімкнути раціональне судження, щоб запобігти появі першого інстинктивного висновку та сформувати висновок обґрунтований. Для цього нам треба шукати факти, читати, аналізувати, зважувати, узагальнювати. Це важко. І нецікаво. Але ціна вибору дуже висока: повторення помилок, основаних на упередженнях, або мінімізація кількості помилок, основана на фактах.

КЕРУВАТИ ЕМОЦІЯМИ

Викликати в аудиторії емоцію і керувати нею найкраще через стрічку новин на провідних новинних сайтах, сайтах-агрегаторах, месенджерах, у фейсбуці та твіттері. Нічого кращого поки що немає. Комунікатори досконало опанували це ремесло. Єдиний позитив: ми режисери власного настрою та світосприйняття, оскільки можемо вольовим зусиллям формувати свою стрічку новин онлайн і на телебаченні, перемикаючи канали.

ВІДЧУВАТИ СПІЛЬНОТУ

Ми всі так чи інакше належимо до спільнот. На війні саме спільноти здійснюють масштабні маневри та наступальні чи оборонні операції. Вони ж стають і об’єктами атак. Одна справа – знати свою спільноту. Набагато складніше й важливіше – відчувати її. Це треба вміти, щоб не захворіти на спільнотофренію. І щоб перемагати у війні за реальність. Комунікатори шукають правильний пароль, щоб отримати до нас доступ. Наше завдання як споживачів полягає не в тому, щоб ховати його чи постійно змінювати, аби заблокувати доступ.

Мета не в самоізоляції, а в самозахисті від шкідливих комунікацій. Для цього нам потрібно розуміти, як налагоджено комунікативні стратегії та яку роль відведено кожному процесу й учаснику зусиль із організації впливу на нас.

ВЗАЄМОДІЯТИ З ДЕРЖАВОЮ

Ані ми самі, ані наші спільноти просто не можемо самостійно протистояти всім комунікативним загрозам, із якими стикаємося. Зрештою, держава теж наша спільнота, і її варто захищати. Для запобігання непорозумінням та цьому роз’єднанню обидві сторони мають краще знати одна одну й демонструвати волю до спільних дій. Ми допустили перетворення інтернет-платформ на абсолютні монархії, що приносять нам радість. Ми чомусь забули, що будь-яку владу належить регулювати. Варто згадати про це, поки не пізно, і перейти до конституційних монархій, що підпадають під обмеження, контроль та відповідальність. Для цього треба підтримати держави та недержавні незалежні ініціативи в запровадженні розумних механізмів гарантування нашої свободи й безпеки в комунікативному просторі.